>

Меню
Нові курсові
Студенти і партнери

Консульські представництва як орган зовнішніх зносин держав



Ціна: 0 грн
Додана: 01.05.2011

Розмір файлу: 32.76 Kb
Тип файлу: RAR
Рейтинг: 0.00/0Середня оцінка: 0




Зміст

Вступ…………………………………………………………………………..3
Розділ I Поняття консульських представництв………………………….....6
Розділ II Порядок встановлення та припинення консульських зносин….14
2.1 Встановлення консульських відносин…………………………………14
2.2 Припинення консульських зносин……………………………………..19
Розділ III Гарантії діяльності різних груп суб’єктів консульських відносин…………………………………………………………………………..22
3.1 Привілеї та імунітети консульських установ………………………….22
3.2 Привілеї та імунітети консульських представників…………………..26
Висновок……………………………………………………………………..32
Список використаних джерел та літератури………………………………35
 

 

 

ВИСНОВОК
Вивчення такої підгалузі міжнародного права як консульське право дало змогу краще з’ясувати що саме являють собою органи зовнішніх зносин держав таких як консульські представництва, дослідити основні напрямки діяльності цих органів, процедуру встановлення та припинення консульських відносин та додаткові гарантії, які забезпечують нормальне функціонування цих органів.
Дослідження розпочато із з’ясування поняття консульського представництва, включаючи часткове дослідження розвитку консульського права для того щоб побачити трансформацію консульської діяльності із найдавніших часів, коли консули виконували досить обмежене коло обов’язків та поступовий розвиток, розширення функцій консулів такими якими вони є на сьогодні.
Вивчення нормативної бази на основі якої і діють консульські представництва як органи зовнішніх зносин держав допомогло з’ясувати чим саме керуються консульські представництва при  реалізації покладених на них завдань. Дослідження показало, що консульська діяльність ґрунтується не тільки на основі Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р., а й часто між державами заключаються двосторонні договори, а також важливу роль виконують національні нормативно-правові акти. Так, наприклад, в Україні діє Консульський статут України, який більш деталізує функції консульських представництв. Якщо говорити про двосторонні договори між державами, то вони характеризуються, перш за все, тим, що в них держави обумовлюють більш вигідні для них умови, на яких мають функціонувати консульські установи в цих державах. Україна також заключила велику кількість таких договорів.
Важливим у дослідженні було з’ясування процедури встановлення та припинення консульських зносин держав. Це полягає в тому, що часто на практиці застосування деяких статей Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р. є досить проблематичним, оскільки деякі пункти цієї конвенції є загальними і тому потребують детального дослідження. Було з’ясовано, що встановлення консульських відносин може відбуватися, як правило, одночасно із встановленням дипломатичних відносин між державами, проте процедура розірвання цих відносин може не співпадати з моментом припинення дипломатичних відносин, тобто коли припиняються дипломатичні відносини консульські установи зазвичай продовжують свою діяльність. Важливим в даному випадку є призначення самого консула. Адже держава, в яку направляється така посадова особа може без всіляких пояснень відмовити у прийнятті цього консула, причому нічим не мотивуючи таку відмову. Дослідження роботи показало, що, можливо, це відбувається для того, щоб захистити свою державу від «небажаних» іноземців.
Щодо припинення консульських відносин, то були досліджені всі можливі випадки припинення таких відносин. З’ясувалося, що найбільш поширеним випадком є відзив консула, державою, яка його призначила, яке є природньою зміною посадової особи. Дуже рідко, на практиці застосовується анулювання екзекватури.  Проте навіть у випадку війни держави повинні з повагою ставитися до консульських посадових осіб та членів їх сімей, дозволити їм залишити державу перебування у розумний строк.
Для нормальної діяльності консульських установ необхідно, щоб держави забезпечили їм певні гарантії діяльності, якими послугували, в даному випадку привілеї та імунітети, які надані як консульським представництвам так і їх посадовим особам.
З’ясувалося, що вони надані зовсім не для того, щоб привілеювати статус певного органу або ж окремих іноземців. Це робиться для того, щоб консули ефективніше виконували свої функції, зобов’язувало їх краще захищати інтереси своїх громадян. В такому випадку це ще раз показує важливість такого органу зовнішніх зносин як консульські представництва. До того ж кожна держава «усвідомлює», що в залежності від того наскільки вона дозволить органу зовнішніх зносин представляти та захищати інтереси іноземців у своїй державі, залежить і захист її громадян в іноземній державі.
Проте як показала практика не всі консули добросовісно виконують свої обов’язки, не порушуючи законодавство держави перебування. Тому саме такі проблемні питання були розглянуті в курсовій роботі.
Отже, консульське представництво є важливим органом зовнішніх зносин, яке захищає від будь-яких неправомірних порушень прав та свобод громадян своєї держави, які знаходяться у державі перебування.
 
Список використаних джерел та літератури
1.    Антонович М. М. Міжнародне публічне право. – К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2003. – 308 с.
2.    Анцелевич Г. О., Покрещук О. О. Міжнародне публічне право: підручник /Під ред. Г. О. Анцелевича/. – К.: Алерта, 2005. – 424с.
3.    Бирюков П. Н. Международное право. – М.: Изд. группа "Юристъ", 1998. – 415 с.
4.    Борисов К. Г., Бояршинов В. Г., Ашавский Б. М. Международное право. – М.: Междунар. отношения, 1999. – 617 с.
5.    Буроменський М. В., Кудас І. Б., Маєвська А. А., Семенов В. С., Стешенко В. М. Міжнародне право. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 335 с
6.    Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В. Міжнародне право. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.
7.    Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р.
8.    Георгіца А. З., Чикурлій С. О. Міжнародне публічне право. – Чернівці: Рута, 2002.  – 175 с.
9.    Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право. – Стереотип. вид. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 640 с.
10.    І.Черченко. Поняття конституційно-правового механізму зовнішніх відносин держави //Право України. – 2004. №5.
11.    Ильин Ю. Д. Лекцыи по международному публичному праву. – Харьков: НПКФ «Консул», 1996. – 236 с.
12.    Консульський статут України.
13.    Лапин Г. Э. Консульская служба. – М.: Международные отношения, 2005. — 238 с.
14.    Лукашук И. И. Международное право. Особенная часть. – М.: Бек, 1997. – 393 с.
15.    Мацко А. С. Міжнародне право. – К.: МАУП, 2002. – 216 с.
16.    Международная жызнь №7, 2003. «Почетный консул».
17.    Международное право / Под ред. Ю. М. Колосова, В. И. Кузнецова. – М.: Междунар. отношения, 1996. – 606 с.
18.    Плотникова О. В. Консульские отношения и консульское право. – М.: Норма, 1998. – 2001 с.
19.    Тодоров И. Я., Субботин В. Н., Филонов А. В. Международное публичное право: Учеб. Пособие. – К.: Знання, 2005. – 414 с.
20.    Указ Президента України «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні»// Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 23.
21.    Ушаков Н. А. Международное право: основные термины и понятия. –  М.: ИГПАН, 1996. — 46 с.
22.    Черкес М. Ю. Міжнародне право: підручник. – К.: Знання, 2000. – 284 с.




Свіжі наукові записки

Реклама в Интернет www.megastock.ru Здесь находится аттестат нашего WM идентификатора 306628194038